Сергій з Миколаєва вже понад 30 років пише картини просто неба в центрі міста. Його робоче місце – біля Каштанового скверу на вулиці Соборній, де перехожі зупиняються, аби подивитися, як з’являються на полотні знайомі фасади, портрети містян і динамічні міські пейзажі. Митець працює в кількох напрямах – від сюрреалізму до шаржів і графічних портретів, а головним принципом називає живе спілкування з моделлю.
За словами художника, портрети з натури даються швидше й точніше передають настрій людини, ніж робота з фотографії. «По фото намагаєшся дотиснути абсолютну схожість. Наживо важливіше спіймати емоцію, характер, ту миттєву подібність, яку потім впізнають і рідні, і випадкові глядачі», – каже Сергій. Він переконаний, що сеанс наживо приносить задоволення обом сторонам – і тому, кого пишуть, і самому митцю.
«Я завжди шукаю в людині світле. Підкреслюю найкраще, дрібні вади залишаю поза увагою. Можливо, тому й сам під кінець роботи почуваюся щасливішим», – додає він.
Окреме місце у творчості Сергія посідають сюрреалістичні полотна. На них – музика і м’яке світло свічки, що ніби веде глядача крізь тишу світанку. На обрії – місто, куполи храму, силуети кораблів на рейді. «Для мене це зв’язок епох – минуле перегукується з теперішнім, ніби хтось невидимий веде літопис», – пояснює автор.
Малювати Сергій почав із дитинства, а в дев’яності роки відчув, що готовий до власного почерку. Першою роботою стала посада в рекламному комбінаті – тоді художники оформлювали вітрини по всьому місту й готували ярмаркові декорації. Паралельно він узявся за шаржі – жанр, який дав відчуття свободи лінії та моментального характеру. Згодом до персональної палітри додалися міські пейзажі та портрети на замовлення.
На полотнах митця – впізнавані місця Миколаєва. Він зобразив і «візитівку» міста – трамвайну станцію, і яхт-клуб, до якого, за задумом художника, повертається «Ікар» з навколосвітнього плавання. Ці роботи разом з іншими серіями Сергій регулярно показує на міських виставках – аби, як каже, «повернути людям їхні вулиці й відчуття дому».
Нині художник готує нову експозицію в Миколаївському академічному художньому драматичному театрі. «Кілька картин уже передав, ще віднесу найближчими днями. Паралельно беру участь в інших показах. А на Соборну приношу, щоб люди бачили роботи наживо – кому відгукнеться, той і придбає», – розповідає митець.
Зараз на вулиці Соборній у Сергія виставлено близько трьох десятків полотен і графічних аркушів. Є й камерні міські етюди, і великі сюрреалістичні композиції, і швидкі портрети, зроблені на очах у замовника. Вартість починається від 500 гривень – залежно від формату, техніки і часу, витраченого на роботу.
Попри різноплановість, у його підході відчувається спільний знаменник – повага до міста й людини. «Миколаїв має сильний характер. Його камінь, його вода, його вітер – усе це хочеться схопити пензлем. А люди – це завжди історії. Іноді достатньо однієї зморшки біля ока чи усмішки – і портрет оживає», – каже Сергій.
На вулиці художник працює швидко: розмічає композицію тонкою лінією, одразу шукає світлотінь, далі – влучними мазками збирає об’єм. Якщо це графічний портрет, використовує м’який олівець або вугілля й завершує легкими акцентами білила. Якщо міський пейзаж – працює шарами, аби передати глибину повітря та фактуру старих фасадів.
Серед замовлень – і шаржі. Вони народжуються за хвилини й завжди викликають усмішки. «Шарж – мовляв, близький родич портрета. Але тут головне – не переборщити, залишити людині її впізнаваність і гідність», – пояснює митець.
Найчастіше Сергія можна зустріти в другій половині дня – коли на Соборній спадає спека, а світло стає м’якшим. Поруч – розкладені на мольбертах роботи, під рукою – рулон паперу, коробка з пастеллю, кілька пензлів і невеликий набір фарб. Перехожі зупиняються, цікавляться, іноді просять написати миттєвий портрет – і за пів години забирають із собою теплий паперовий спогад.
Попереду – виставка в театрі, де Сергій хоче зібрати найважливіше за останні роки: сюрреалістичну серію зі свічкою, світанком і далекою лінією моря, портрети містян і дві великі композиції з миколаївськими символами. «Хочу, щоб глядач бачив і наше сьогодення, і тяглість часу. Щоб із картини лунала музика – навіть якщо вона написана фарбами», – підсумовує він.
