На півдні Миколаївщини, за кілька кілометрів від зони активних бойових дій, винороб Павло Магаляс продовжує вирощувати виноград і робити вино. Його господарство біля Очакова працює в умовах постійної небезпеки – з окупованої Кінбурнської коси регулярно долітають російські дрони та боєприпаси.

Колись сюди приїздили туристи, на виноробні проходили дегустації та фестивалі. Сьогодні ж головне завдання – зберегти насадження, обладнання і саму можливість працювати далі.

Виноградники Павло Магаляс заклав у 2014 році. За його словами, до початку повномасштабної війни господарство стабільно розвивалося і поступово виходило на новий рівень.

“Якби не війна, ми вже заходили б у хорошу стадію розвитку. Туризм почав розвиватися, все було непогано”, – згадує винороб.

На площі близько десяти гектарів вирощують різні сорти винограду. Частину врожаю продають, іншу переробляють на вино безпосередньо на місці. Через війну обсяги виробництва довелося скоротити.

Виноградники на лінії вогню: як винороб з Миколаївщини тримає господарство під дронами

За словами Магаляса, зараз він свідомо залишив під виноградом менші площі, адже можливості реалізації продукції обмежені.

“Я розумію, що ні розлити, ні продати багато зараз неможливо. Туризму немає, є проблеми”, – пояснює він.

У цеху виноробні зосереджені всі процеси – переробка винограду, бродіння і зберігання вина. Підвалів у господарстві немає, тому все обладнання розміщене в одному приміщенні.

Виноградники на лінії вогню: як винороб з Миколаївщини тримає господарство під дронами

До війни Павло мріяв створити на території виноробні невеликий музей. Під час робіт у виноградниках знаходили каміння та предмети, які можуть бути пов’язані з античними поселеннями. Частину знахідок досі досліджують археологи.

Виноградники на лінії вогню: як винороб з Миколаївщини тримає господарство під дронами

Тепер поруч із можливими артефактами античності з’явилися нові “експонати” – уламки російських боєприпасів, які падають поблизу господарства.

“То було людям потрібно, а це – теж у музей. Усе треба пам’ятати: і Ольвію, і греків, і цих чортів треба пам’ятати, щоб нічого не повторювалося”, – говорить винороб.

Виноградники на лінії вогню: як винороб з Миколаївщини тримає господарство під дронами
У 2022 році виноградники опинилися фактично на лінії фронту. По господарству били реактивні системи залпового вогню “Ураган”, “Смерч” і “Торнадо”, нині ж основну загрозу становлять дрони.

Окремі ділянки насаджень були знищені вщент. Один із виноградників довелося повністю прибрати після влучання “Торнадо-С”.

“Вибило кущі прямо під корінь, думав, нічого вже не буде. А потім пішов росток, і зараз уже й не видно, де це було”, – розповідає Магаляс.

Виноградники на лінії вогню: як винороб з Миколаївщини тримає господарство під дронами
Восени 2022 року Павла мобілізували до Збройних сил України. Він служив командиром інженерно-саперної роти у складі 67 окремої механізованої бригади. На час служби господарство залишилося на дружину.

Навіть дистанційно намагатися керувати виноробнею було складно, адже виноградарство не дозволяє робити паузи.

“Це така справа, що зупинитися не можна. Все одно треба працювати”, – каже він.

У грудні 2023 року Магаляс звільнився з лав ЗСУ і повернувся до цивільного життя. Нині, за його словами, виноробня перебуває у режимі виживання, а будь-який розвиток поставлено на паузу через постійну небезпеку.

“Тут мали бути холодильники, нове обладнання, щоб робити якісніші продукти. Але зараз немає сенсу вкладатися – щодня щось летить”, – пояснює винороб.

Окрема проблема – нестача працівників. Через відтік населення з прифронтових сіл більшість робіт у господарстві виконують жінки.

Додають труднощів і погодні умови. Останніми роками літня температура сягає близько 40 градусів, що шкодить винограду. Через перебої з електропостачанням не завжди є можливість вчасно поливати насадження.

Попри всі виклики, Павло Магаляс не втрачає надії. Він вважає, що за умови відсутності нових масштабних руйнувань виноробню можна буде відновити за кілька років після завершення війни.

“Якщо не буде більших руйнувань, ніж зараз, то за два-три роки зможемо повернутися на попередній рівень. Дуже багато залежить від безпеки й туризму. Але головне – ми зберегли основу”, – підсумовує він.

Поділитися:
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *