Сотні кримінальних проваджень щодо розголошення таємниць слідства реєструються в Україні за статтею 387 КК України. Попри це, за офіційною статистикою, до суду за останні роки досі доходять лише поодинокі справи. Водночас джерело витоку інформації правоохоронці не встановлюють майже ніколи. Суспільство вже звикло до популярного жанру, де блогери або журналісти зачитують у прямому ефірі протоколи допитів чи демонструють плівки розслідувань. Такі публікації збирають мільйонні перегляди, а фігуранти справ отримують вирок від суспільства задовго до офіційного рішення Феміди.
Цей парадокс виносить репутаційні вироки швидше і жорсткіше за державні інституції, позбавляючи людей права на захист чи апеляцію. У західній юридичній доктрині таке явище називають trial by media – суд медіа. Зливи матеріалів у публічний простір регулярно шкодять репутації свідків, родичів та випадкових учасників розмов. Стаття 62 Конституції України разом із статтею 6 Конвенції про захист прав людини гарантують кожному презумпцію невинуватості. Європейський суд з прав людини у справах Craxi проти Італії та Allenet de Ribemont проти Франції вже визнавав порушення через передчасні публічні заяви посадовців та витоки прослуховувань у пресу.
Європейські країни пропонують власні механізми контролю, намагаючись знайти компроміс між свободою преси та захистом обвинувачених. Зокрема, у Франції діє стаття 11 Кримінально-процесуального кодексу про таємницю слідства, але прокуратурі дозволено офіційно інформувати громадськість для спростування фейків. Німецьке законодавство (параграф 353d КК) повністю забороняє дослівне цитування процесуальних документів до їхнього оголошення у відкритому судовому засіданні. Велика Британія обмежує небезпечні для ходу процесу публікації актом про неповагу до суду 1981 року. Зі свого боку Велика палата ЄСПЛ у справі Bedat проти Швейцарії підтвердила, що свобода слова не є абсолютною індульгенцією, якщо порушено таємницю розслідування.
Спробувати врегулювати цю сферу вирішив український парламент. У червні було зареєстровано законопроект №15289, який обмежує оприлюднення матеріалів справ щодо топ-політиків до передачі обвинувального акту. За задумом, публікація даних досудового розслідування буде можливою лише за вмотивованою ухвалою слідчого судді. Документ отримав жорстку критику від частини блогерів та громадських організацій. Вони остерігаються, що це повністю закриє від суспільства резонансні корупційні справи. Також гострі дискусії викликає норма про автоматичне зупинення ухвали під час її оскарження, яка загрожує місяцями блокування комунікації.
Прозорий судовий фільтр може стати саме тією моделлю персональної відповідальності, яка прийде на зміну хаотичним анонімним зливам матеріалів. Кваліфікований слідчий суддя здатен самостійно зважити ризики й визначити суспільну значущість конкретної інформації. Це захистить хід розслідування та репутацію непричетних громадян, забравши право одноосібного рішення у зацікавленої сторони обвинувачення. Тоді розголошення відомостей поза межами судової ухвали гарантовано матиме конкретного адресата для юридичних санкцій. Суспільство ж отримуватиме інформацію про резонансні справи через законну процедуру, а не через флешки, знайдені у пивбарі.
Правова держава вимагає чіткої відповіді на питання про те, хто повинен щоразу зважувати цей крихкий баланс. Робити це має незалежний законний арбітр у мантії, а не алгоритми стрічки соцмереж, яка живе за законами трафіку. Постійну рівновагу неможливо встановити раз і назавжди.
