Валерія Бото, сімейна лікарка з селища Лоцкине Миколаївської області, стала для своєї громади не просто медиком, а справжньою опорою у найскладніші часи російської окупації. Її історія – про людяність, витримку і глибоку віру у майбутнє навіть під обстрілами й у повній невідомості.
Після закінчення Дніпровського державного медичного університету Валерію направили працювати на Миколаївщину. Саме тут вона створила сім’ю, прижилася і присвятила 35 років своєму покликанню. Війна змінила все – одного ранку родина зібралася разом, сподіваючись перечекати небезпеку у рідному селі. Але невдовзі у двір увійшли російські танки…
Справжнім випробуванням стали перші поранені. Вже 6 березня до амбулаторії доставили місцевого бійця ТРО, але, на жаль, врятувати його не вдалося. Наступного дня Лоцкине опинилося під окупацією. Російські військові розмістили штаб на околиці села, заблокували виходи і не дозволяли місцевим навіть залишати свої оселі. Серед мешканців було багато дітей, навіть новонароджені. Валерія намагалася домовитися про евакуацію хоча б родин із малюками, але отримувала відмову.
Лікарка розповідає: селяни передавали одне одному новини про пересування техніки, намагалися зберегти залишки медикаментів і допомагати пораненим попри відсутність зв’язку, води та світла. Кожен випадок поранення Валерія фіксувала на телефон – розуміла, що ці дані знадобляться для розслідувань у майбутньому.
Одна з найскладніших ситуацій трапилася, коли 16-річний хлопець підірвався на снаряді. Валерія, разом із сусідкою, яка видала себе за його бабусю, під білими стрічками на старому “УАЗі” повезли підлітка через російські блокпости. Легенда спрацювала – окупанти пропустили авто. Хлопець вижив і отримав протези, а сусідка, попри своє російське походження, стала волонтеркою у громаді.
Попри відсутність ліків, приміщення амбулаторії та відчуття постійної небезпеки, Валерія зберігала спокій і підтримувала односельців. Люди у селі допомагали одне одному продуктами та підтримкою. Окремі мешканці, які співпрацювали з окупантами, тепер уникають розголосу – інші ж згуртувалися ще більше.
Після деокупації будівлю амбулаторії вдалося відновити, хоча нові проблеми принесла підрив Каховської ГЕС – погіршилась якість води. Валерія нині єдина сімейна лікарка на чотири старостати, обслуговує близько 2100 пацієнтів, а з урахуванням переселенців – до 4000 осіб. Однак вона не нарікає, переконана – головне цінувати кожне життя, і саме це тримає громаду разом навіть у найважчі часи.
Фото – Олександр Береговий та архів 0512.
Статтю підготовлено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen у межах проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не завжди збігаються з офіційною позицією партнерів.
