У дворі однієї з миколаївських багатоповерхівок з’явився незвичний простір для відпочинку, який мешканці вже охрестили місцевою пам’яткою. Його власноруч створив миколаївець Василь, перетворивши звичайну прибудинкову територію на дерев’яну інсталяцію у формі корабля.
Автор назвав свою роботу “Корабель ладу українців”. Локацію він задумав як місце для спілкування, відпочинку і підтримки сусідів у складний час. Тут облаштовані зона для приготування їжі, спортивний куточок та елементи, доступні для людей з інвалідністю.
Простір має чітку морську символіку. Є “капітанська рубка”, “ніс корабля” та кают-компанія, розрахована на 11 людей. Центральним елементом став шаховий стіл, який автор порівнює зі штурвалом.
“Є також ніс корабля, а також шаховий стіл, який як штурвал цього корабля – саме інтелект, розумність. І тому тут капітан найрозумніший сидить, грає в шахи. Є помічники, як повинно бути. Далі є кают-компанія, де знаходиться офіцерський склад, а тут саме на 11 персон”.
Окремо облаштовано “камбуз”. Тут встановили стіл для приготування їжі та мангал, подбали і про пожежну безпеку. За словами Василя, простір може стати корисним і під час відключень електроенергії.

“На будь-якому кораблі люди мають щось їсти. Тут готується м’ясо чи уха, чи ще будь-які страви. У нас відключають світло, буває, що можна приготувати тут, якщо дуже буде тяжко з цими всіма незручностями”.
Ідея інсталяції виникла влітку 2022 року, після завершення авторської книги. Спершу у дворі з’явився великий круглий стіл з пенька, який, за словами майстра, швидко став місцем живого спілкування.
“Я бачив, що місця не вистачає. Надалі я почав доповнювати ці місця і прикрашати таким чином, щоб воно було і зручно, і гарно, і приємно”.
Шахова дошка має спеціальну будову для людей з порушенням зору – клітини на ній підняті та заглиблені, що дозволяє грати на дотик.

“Тут є підняті і опущені клітини, саме це для сліпих так роблять, щоб будь-які люди могли грати в шахи”.
Для роботи Василь використовує лобзик та болгарку. Спочатку майстрував з власних матеріалів, згодом до справи долучилися й мешканці – хтось допомагав грошима, хтось привозив деревину.
“Це все, як то кажуть, з миру по нитці. Пеньки з різних районів області привозили люди, як бачили, то казали, що це гарно”.
У просторі є й спортивний майданчик, зокрема тренажер для преса, зроблений зі старої прасувальної дошки. Навіть смітник тут незвичайний – його виготовили з барабана пральної машини.

Час роботи над окремими елементами коливався від кількох днів до кількох тижнів. Сам “корабель” Василь зібрав відносно швидко, адже мав чітке авторське бачення. Водночас найбільш кропіткою своєю роботою він вважає “Соколівську люльку”, на яку витратив дев’ять місяців.

“Вона зроблена з індійського каменю бідасар, оздоблена золотом і платиною. Вона дорожча, ніж англійські чи австрійські люльки – ця 50 000 доларів і працює як інгалятор”.
Для самого майстра робота з деревом стала способом психологічної підтримки. Василь зізнається, що творчість допомагає йому заспокоїтися і легше переживати обстріли, а для сусідів цей “корабель” став місцем єднання та спокою посеред міського двору.






